Вам хіба геть байдуже відношення росіян до Вас?

[finesoul]

Нещодавно до Києва прилітав мій дуже давній друг з Москви. І він щиро мене запитав: "Дана, Вам хіба геть байдуже відношення росіян до Вас? А як вважаєш, відновлення стосунків, коли-небудь, можливо?"

Ще на початку вторгнення країни-сусіда, у ті моменти, коли я виїздила за межі країни та стикалася з росіянами, я відчувала у різні часи різні почуття. Спочатку - злість. Потім - ненависть. Таку сильну, що, мабуть, з боку, це виглядало дещо дивним. Потім, після чергових подій у нас в країні, у своїй ненависті я пирнала усе глибше й глибше. Під час подорожей я підсвідомо шукала якесь каяття, розуміння, посипання голови попелом. Але, я не знаходила цього.

Я бачила браваду, бачила зверхність в очах, бачила "кримнаш", бачила величезні колорадські банти на 9 травня, бачило непорозуміння моєї агресії. Але, усвідомлення, що коїть країна, в якій ти живеш (що, підсвідомо, дуже хотілось) - я не бачила. Але якось настав момент, коли під час чергової подорожі, я зіткнулася з жителями країни-агресора, і я усвідомила - мені байдуже. Геть байдуже. Від слова "цілковито". Я їх просто не бачу. Не відчуваю. Умовно - патогенна мікрофлора. Я про неї знаю, і доки мій імунітет тримає її під контролем, вона мені не турбує. Але контролювати постійно необхідно.

В готелі, де я зараз живу, багато росіян. Але вони усе дуже тихі. Куди поділася бравада, зарозумілий тон. Усе дуже тихо та мило, мало того, я помітила як де-які відводять очі, розуміючи, що ми з України.

В перший день на пляжі я дещо напружилася. Група дітлахів 13-15 років грала в бандеровців. Ну, пам'ятаєте, як раніше у фашистів. Власне вони ці слова і використовували: "лови його, фашист, бандеровець". Ну і велика кількість лайки. Так як у готелі багато українців, до них підійшла жінка, яка марно намагалась їх заспокоїти. Я напружилася та зрозуміла, що слухати це тиждень я не буду, знайшла групу дорослих, до яких належали ці діти, і за допомогою "йобвашуматьсука, ще почую одну лайку на пляжі викличу поліцію та охорону готелю", пояснила, що не маю наміру спостерігати ігри їх дітей. Я не стала навіть про бандеровців говорити. Нащо пояснювати своєму патогенному стафілококку, що не треба розмножуватися? Він не зрозуміє. Почали вітатися кожен день.

Другий випадок стався у менк у тренажерній залі, де спортивний дедусь (треба віддати йому належне) сказав мені, що я не систематично займаюся, мабуть, тому що з Москви. А потрібно систематично. Почувши: "Я з Києва. Мені нема коли "систематично", увесь час йде на приготування російськомовних немовлят", замовк та більше зі мною не спілкувався.

Усвідомили вони чи ні, що вони є податок-платниками країни-агресора, що вони оплачують гради у днр та лнр, а також віялові бомбардування у Сирії. По суті, люди, оплачують вбивства інших людей.

Чи зрозуміє стафілокок, що розмножуючись він викликає запалення? Ні, не зрозуміє. Чи очікую я зараз усвідомлення та жалю? Ні, не очікую. Як і не очікую від стафілокока у моєму тілі позуміння, що через його розмноження я хворію. Ні. Я можу лише закалятися та тренувати свій імунітет, та тримати заразу під контролем.

І, насправді, не хочу я вже ніякого ні розкаяння, ні жалю, ні каяття. Нічого. Абсолютна байдужість.

Байдужість та чітке розуміння, що там, по-сусідству, живе ворог. І цього ворога потрібно постійно тримати у полі зору, тим часом закалятися, укріплюватися, окопуватися, будувати паркан до небес та не забувати капати рів та розводити морозостійких крокодилів.

Амінь.

https://site.ua/dana.yarovaya/8470/

Comments

[hozar]

на этот вопрос легко ответить вопросом:
а вот представь, что у тебя был приятель, а он тебя изнасиловал, пока ты была беспомощна. а потом подходит и говорит, мол надо же как-то дальше вместе жить, когда ты сможешь меня простить, неужели я тебе безразличен, да и что такого я тебе сделал вообще-то?

[finesoul]

ви на друге питання відповідаєте: "А як вважаєш, відновлення стосунків, коли-небудь, можливо?"