Жабогадюка, або наркоман та проститутка
2025-Чер-06, П'ятниця 07:50![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
Продолжаем наблюдение
Перечитує список із непрощѐнного і непро̀щеного
Марії із Маріуполя вітер волосся пестить
Марія носить на шиї смерть, ніби натільний хрестик
Переживає: «Хоч би не думали, що начепила таке навмисне»
Марія ту смерть прикриває червоним намистом
Марія тішиться дуже намистом, а ще — зеленими кедами
У неї серце розбите бомбами і ракетами
Шкіра її тонка, за відчуттями — ніби обідрана
Якби ж вона могла плакати, то сльози б лилися відрами
Вона би викричала, нігтями видрала дірку у часопросторі
Багажник Маріїної машини заповнений помстою
Цілеспрямованою, високоточною, контрабандною
Марія кутає помсту у пледик з мультяшними пандами
Рожевий, плюшевий пледик, приємний на дотик
Марія із Маріуполя фотографує рудого котика
Фотографує пташечку, що пролітає над площею
Повільно рухається черга на держкордоні з Польщею
Марія лається: «Чого так довго, ну що там усі стали?»
Маріїн скелет — із найміцнішої азовсталі
Марія думає: «Якщо сьогодні все добре піде —
Доїду до Львова, а завтра уже на південь»
Помста в її багажнику — смертоносна, люта, позазаконна
Марія збирала її поза межами й поза кордонами
України, Польщі, Європи та видимого світу
Марія має тепер багато знайомих, ну, знаєте, звідти,
Куди дід перевозить човном і в дорозі цитує Гомера
Ті знайомі говорять Марії: «І що з того, що ми померли?
У нас тут свій Маріуполь, бач, який гарний
У мертвих теж є що передати для армії
У нас довжелезні списки непро̀щеного й непрощѐнного
Наша помста виросла із домів, що згоріли дощенту
Помстою би вхерачить стерв’ятників, що на згарищі гні̀здяться
Зможеш, Маріє? Ти ж добре знаєшся на логістиці»
І ось Марія на українсько-польському держкордоні
Щебече із прикордонниками, прикордонники мочать коні
Марія сміється, сміх виблискує, мов розсипаються перли
Вона думає: «Як мені зрозуміти — я ще жива чи уже умерла?»
Помста в багажнику в неї холодна, важка, але серце її гріє
Маріуполь тим часом чекає. Чекає свою Марію
Марина Пономаренко
Чи мріяв ти в дитинстві(чи взагалі) літати як пташка? Чи мріяла ти колись дихати у воді і жити як риба? Цікаво. А що би було, якби хтось з людською свідомістю отримав тіло пташки чи риби? Чи сподобалось би нам з людською свідомістю жити таким життям: шукати собі зерно і комах на харч, дзьобати його, будувати гнізда, висиджувати яйця, щебетати перед сходом сонця. Звучить гарненько, але чи надовго б цього стало? Або ж бути рибою, споглядати підводні глибини, полювати на менших риб, остерігатись більших. Що лишиться з людської свідомості, яка потрапила у тіло пташки чи риби і живе їхнім життям? Мабуть, що це вже й не людина буде... Тіло має значення. Для певних задач потрібні відповідні інструменти. А людині потрібне людське тіло. Зміна тіла тягне за собою зміну ряду здійснюваних задач. З людською свідомістю в тілі риби можна знудитись аж до перетворення на рибу.
Тепер видно, що ті, хто іменують себе людьми, стоять перед спокусою модифікувати своє тіло, заради побутової зручності. Куди може призвести цей поворот? І чи не відмовляться вони у результаті таких модифікацій від потенціалу безмежно більших здібностей, ніж може дати всяка модифікація? І хто вони після того?